Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Aк-Мурза 22.04.2011 в 20:34

КОНСТИТУАНТА –  від франц. assemblee constituante – установчі збори,  pouvoir constituant – установча влада. |читать по-русски|

У різних країнах Конституанта має різні назви – власне установчі збори, народні, національні, конституційні збори, конституційна асамблея, національний конгрес, народний конвент тощо.

КОНСТИТУАНТА – всенародний (загальнонаціональний) вищий колегіальний тимчасовий представнивницький орган, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції держави.

Перші Конституанти були утворені в США та Франції. Перші у світі конституції – основоположні закони – були прийняті саме установчими зборами ще у ХVІІІ ст.

В історичній ретроспективі прийняття основного закону спеціально обраною Конституантою, здебільшого, відбувалося після та в результаті якихось надзвичайних подій, війн і революцій, системної кризи (США, 1776, 1787; Франція 1789, 1792, 1848, 1871, 1945; Німеччина, 1848; Бразилія, 1988; Колумбія, 1991; Камбоджа, 1993), після руйнації імперій (Австрія, 1918; Росія, 1918; Німеччина, 1919; Туреччина, 1922), здобуття політичної незалежності (Бельгія, 1831; Польща, 1919; Латвія, 1919; Литва, 1920; Чехія, 1920; Грузія, 1921; Індія, 1950, Естонія, 1992), падіння тоталітарних режимів (Італія, 1947, Португалія, 1976, Болгарія, 1991, Румунія, 1992, Південно-Африканська Республіка, 1996). Іншими словами, реалізована Конституанта завжди знаменувала собою системні зміни в житті суспільства та устрої держави.

Ідея Конституанти не оминула і Україну. 30 жовтня (ст.ст.) 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на неокупованих територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.

Західна-Українська Народна Республіка, від моменту свого утворення, також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки. Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари, поховали тоді усі надії на Конституанту Українського Народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку.

Концепція установчої влади була сформульована за часів Великої французької революції абатом Еммануелем-Жозефом Сійесом (фр. Sieyes, 1748–1836). Згідно цієї концепції, установча влада первинна стосовно усіх інших влад – законодавчої, виконавчої і судової.

Установча влада є практичним і вищим проявом суверенітету – верховної влади народу, котрий, реалізуючи її через своїх спеціально і лише для цього обраних представників (установчі збори), приймає конституцію.

За формую скликання Конституанти – загальним волевиявленням, депутати установчих зборів отримують спеціальний (прямий) мандат від народу, який дає їм змогу і право брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність саме такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у такий спосіб конституцій.

Головною ознакою Конституанти є легітимність – визнання народом її правомірності, законності дій та повноважень. Іншими словами – довіра громадян. Недовіра – нелегітимність – нівелюють Конституанту по суті.

ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus – згідний із законами, законний, правомірний) – згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада спиратиметься на силовий примус. Крім того, легітимність – політико-правове поняття, що означає позитивне відношення жителів країни, великих груп, громадської думки (у тому числі і зарубіжного) до інститутів влади, що діють в конкретній державі, визнання їх правомірності.

На сьогодні, виходячи з мотивів прагматизму (читай – через страх перед власним народом) найбільш поширеною є практика прийняття конституції або внесення до неї змін парламентом. До цього, про людське око, аби надати основному закону більшої легітимності, може додаватися затвердження прийнятих парламентом рішень на всенародному референдумі.

Референдум прямо узгоджується з концепцією установчої влади, але не є прямим замінником Конституанти. Оскільки мова іде про великий за обсягом документ – конституцію, надзвичайно важливим є питання довіри до розробників основного закону. Тому референдум радше є логічним доповненням і продовженням Конституанти, «останнім легітимізатором» її дій та рішень.

Легітимність організації та діяльності Конституанти, як правило, має забезпечувати спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. Проте, наприклад, за умов системної політичної кризи – кризи довіри всіх до всіх, очевидно, можуть виникати сумніви щодо законності – легітимності самого цього акту.

За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення загальних та демократичних виборів до установчих зборів. Верховна влада – суверенітет – належить народу: легітимізація Конституанти відбувається безпосередньо через її вибори та з моменту її обрання – внаслідок вільного всенародного волевиявлення.

Єдине завдання Конституанти – прийняття нової або зміна діючої конституції – основоположного закону.

Мета Конституанти – Народна Конституція – громадянський консенсус - громадянська солідарність – в ім’я гідності, cвободи та розвитку – через встановлення справедливого закону усіма для усіх.

Коли від серця до серця кожного громадянина України пройде закон, тоді постане нова українська політична нація – нова українська річ посполита – нова республіка – спільна справа, спільне творення – новий і праведний шлях для усього Українського Народу.

Ред. – В. Ак-Мурза
За текстом – В. М. Шаповал. Конституанта
//cyclop.com.ua/content/view/1142/58/1/9/

Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793
Конституція США: Білль про Права 1791
Декларація прав людини і громадянина 1789
Декларація Незалежності США 1776

Заява ВО «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Заява ВО «Народна Конституція» про право народу на повстання

Міжнародний білль про права людини
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома

vforvendetta.warnerbros.com

{ 10 коментарі }

Народна Конституція - це право народу на повстання

Aк-Мурза 11.11.2009 в 11:09
музика: hasta siempre comandante

Витяг із Заяви Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція» про право народу на повстання:  

«Сьогодні, президентські конституційні ініціативи пропонуються до всеукраїнського обговорення як «народний проект конституції», але назватися ще не значить бути. |рус.|

Народність визначається закріпленими у конституції правами людини і громадянина, але найперше – рівнем впливу громадян на реалізацію Основного Закону, наявними реальними конституційними механізмами прямої, безпосередньої участі громадян у здійсненні та захисті конституції, у здійсненні та захисті своїх прав і свобод.

Іншими словами, Народна Конституція – це право та обов’язок громадянина здійснювати та захищати закон – свої права і свободи, особливо тоді, коли держава неспроможна цього зробити або тоді, коли держава сама стає порушником закону.

Саме ефективний захист прав людини і громадянина, а також забезпечення прямої, безпосередньої участі громадян у здійсненні та захисті своїх прав і свобод мають стати наріжним каменем нової – Народної Конституції України.

Пропонуємо внести у Конституцію України нове право – право народу на повстання – право на спротив тиранії і пригнобленню як основну гарантію здійснення та захисту прав людини і громадянина в Україні.

Пропонуємо винести на всеукраїнське обговорення, а далі на всеукраїнський референдум питання закріплення в українському законодавстві права народу на повстання як норми прямої дії.

Право на демократичне повстання є добре відомим у світі. Закріплення такого права є свідченням того, що головні пріоритети держави насправді належать не державному апарату – чиновникам, але народу – громадянам країни.

«Спротив пригнобленню є наслідок, що витікає з інших прав людини. Коли уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є його найсвятішим правом та невідкладним обов’язком». Декларація прав людини і громадянина 1793 р.

«Весь досвід минулого підтверджує, що люди схильні зносити пороки до тих пір, поки їх можна терпіти, ніж використовувати своє право скасовувати урядові форми, що стали для них звичними. Але коли довгий ряд зловживань і насильств, незмінно підпорядкованих одній і тій же меті, свідчить про підступний задум змусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, скидання такого уряду і створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом і обов'язком народу». Декларація незалежності США 1776 р.

«Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення». Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

Народна Конституція – це, насамперед – право народу на повстання – право на спротив тиранії і пригнобленню...».

1 грудня 2009 року добігає кінця всеукраїнське обговорення конституційних ініціатив Президента України Віктора Ющенка.

Недовіра, нехтування, байдужість та, навіть, гидливість – основні літературні епітети, якими можна охарактеризувати ставлення, можливо, більшості населення України до цього «всенародного» обговорення.

Проте можна сказати й інакше: громадяни мовчать, або, наразі, громадяни згідні? Усі «народні пропозиції» враховано, йдемо на конституційний референдум?!

Висловити власну думку, заявити позицію, не мовчати! Зараз в Україні – президентські вибори. Зараз в Україні – конституційний процес. Саме зараз, заради влади, політики змушені взаємодіяти з народом.

Так. Справжня – Народна Конституція – це право народу на повстання – право на спротив тиранії і пригнобленню. Так. Право народу на повстання – основна, крайня гарантія здійснення та захисту усіх інших прав людини і громадянина. Так. Право на спротив тиранії і пригнобленню – невід’ємне, природне право людини і громадянина – це наше право на гідність.

Вадим Ак-Мурза, листопад 2009

Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2
Народна Конституція: дорога віслюків або гра в доміно

{ 4 коментарі }